Усі матеріали блогу
Блог

Квір-сім’я: перспектива трансформації сімейний відносин

Наукові та політичні баталії довкола кризи сучасної сім’ї, яка, як відомо ще зі школи, є горезвісною «ланкою суспільства» — основним соціальним інститутом — не в останню чергу спричинені тим, що цей інститут забезпечує так званий «гендерний порядок».

Під гендерним порядком, слідом за Р. КОННЕЛЛОМ, розуміється історично сформований патерн владних відносин між чоловіками й жінками, а також способи визначення з їхньою допомогою того, що у суспільстві вважається жіночим, що — чоловічим /1/.

Чому криза сім’ї так хвилює людей? Тому, що функціонування цього інституту безпосередньо пов’язане із наявністю мужності та жіночності — ключових характеристик нашої особистості, поведінки та стосунків з іншими людьми.

Чому сім’я у політичному дискурсі набуває статусу «священної корови» та чому цей інститут так сакралізується? Тому що з певним розумінням сім’ї пов’язані відносини влади: хто головніший, чиї інтереси важливіші, якими будуть наші можливості їхнього задовільнення, що буде доступним, а що — недоступним тим чи іншим людям.

Сам термін «інститут» проник у соціальне знання із юриспруденції, де він позначає сукупність норм, що регулюють відносини між партнерами /2/. Отже, сім’я як соціальний інститут у своїй головній функції організовує суспільне життя і забезпечує стійкість зв’язків у певному аспекті — у сфері найрізноманітніших відносин, які стосуються статі та сексуальності людини. Це і нормування способів отримання сексуального задоволення (т.з. «статева функція»), і покладання відповідальності за нового члена суспільства, що виникає в процесі задоволення сексуального бажання («репродуктивна функція»), і трансляція культури від старшого покоління до молодшого («виховна функція»), та регулювання відносин виробництва та споживання («економічна функція»).

Але головне — у визначенні того, що є сім’єю і хто може до неї входити, у визначенні характеру відносин між членами цієї групи завжди закладено й владний компонент, який регулює прояв сексуальності в цілому. Оскільки люди, вступаючи у відносини, об’єднуються у різні групи, вони вибудовують стосунки, у тому числі на основі визначення сексуальності.

Будь-які зміни у нормативному визначенні соціального інституту «родина» тягнуть за собою серйозні зміни соціального порядку загалом. Протягом століть цей порядок ґрунтувався на засадах владної вертикалі, домінування та підпорядкування, залежності та нерівності можливостей. Традиційна сім’я, сім’я буржуазного типу, радянська сім’я — кожна по-своєму відтворювала та підтримувала такий порядок на міжособистісному рівні відносин, визначаючи, хто в сім’ї є ключовою домінуючою фігурою, а хто — підлеглими залежними суб’єктами залежно від своєї статі та сексуальності партнерів.

В основі більшості сучасних моделей сімейних відносин лежать два принципи: гетеронормативність та патріархатність. Під гетеронормативністю розуміється затвердження форм відносин, поширених серед гетеросексуалів, як стандарти чи нормативи, яким потрібно відповідати. Патріархатність ж характеризується жорстким поділом жіночих і чоловічих ролей, жіночих і чоловічих якостей і властивостей, що супроводжуються закріпленням за чоловіком головної та провідної ролі та апріорним сприйняттям усього «чоловічого» як загальної норми.

Одним із проявів гетеронормативності є переконання, що люди завжди поділяються на дві протилежні групи: чоловіків чи жінок, гомо- чи гетеросексуалів, мужніх чи жіночних, тих, хто виконують чоловічу чи жіночу роль. Гетеронормативність фіксує такий порядок гендерних відносин, у якому люди різної статі, різних сексуальних уподобань, різних типів сексуального поведінки виявляються у різних вимірах соціального простору, поділеного на громадську й особисту (приватну, «невидиму» для більшості) сфери.

Нормативізм як встановлення світосприйняття, по суті, завжди пов’язаний з дихотомією — поділом світу на дві конкуруючі частини, які виявляються нерівними по відношенню одна до одної: одна частина набуває прав і привілеїв, тому що «нормальна», інша ж утискається в правах й дискримінується тому, що «ненормальна». З нормативізмом пов’язані різні практики виключення «ненормальних» людей із простору «нормальних» соціальних відносин. Однак, що саме є нормальним, чому щось сприймається більш значущим, ніж інше? Відповіді на ці запитання до 90-х років XX ст. залишалися поза наукового осмислення нормативізму загалом і гетеронормативності зокрема.

Патріархатність сімейних відносин, перш за все, проявляється у зведенні сфери сексуальності виключно до біологічних проявів, у біологізації поведінкових ролей, що виконуються чоловіками та жінками, у тому числі з різними сексуальними уподобаннями. В основі патріархатності лежить переконання в тотальності проявів статевої дихотомії та пріоритеті дітородної функції сексуальності людини. Усі ролі, які виконують чоловіки та жінки у спілкуванні та взаємодії між собою, розглядаються відповідно до цього принципу — виключно як прояв статевої організації, яка, як відомо, відрізняє чоловіків від жінок лише дітородною функцією. Однак патріархатна установка в мисленні «склеює» різні іпостасі особистості в певний єдиний комплекс: жінка-мати, чоловік-голова і т.п. При цьому «опускається» та обставина, що, до прикладу, мати — це один з агентів соціального феномену батьківства — супровід процесів фізичного, емоційного, інтелектуального та соціального розвитку дитини з боку дорослих. І зв’язок цього соціального феномена з біологічною організацією тіла одного з батьків дуже сумнівний.

Гетеронормативізм і патріархатність тісно пов’язані та підтримують одне одного. Адже що таке «нормальна» родина, яка «переживає кризу» у наш час? Це ієрархічна структура із жорстко закріпленими гендерними ролями. Чоловік і дружина — подружжя, яке в той самий час виступає як мінімум потенційними батьком та матір’ю, — виконує в репресивні функції: кожен у своїй сфері й стосовно різних членів сім’ї.

Внутрішня структура ієрархії членів «нормальної» сім’ї та характер владних відносин між ними фактично відтворюють і підтримують більші системи ієрархій, до яких включено цю «ланку» суспільства. Сім’я виступає «медіатором» відносин між окремими людьми (індивідуальний рівень існування людини) та великими соціальними системами, до яких вони включені (професійні, етнічні, національно-цивільні тощо групи). Саме тому для того, аби бути включеною (а не виключеною) з процесу нормальної соціальної взаємодії людина має бути включеною і в сім’ю, яка вважатиметься «нормальною» з точки зору домінуючих соціальних уявлень. Якщо в панівних соціальних уявленнях гендер ієрархізований за ознаками статі та сексуальними уподобаннями, то відповідно сім’я — для того, щоб вважатися нормальною — теж має бути вибудована відповідно до цієї ієрархії й розглядатиметься з точки зору відповідності/невідповідності тій нормі, яка підтримується панівним гендером. Якщо гендер у соціальних уявленнях існує як бінарна опозиція, відповідно сім’я вважатиметься нормальною лише у разі наявності в ній ієрархічної структури, яка будується на ключовій для цього інституту бінарної опозиції.

З позицій гетеронормативності та патріархатності «нормальною» сім’єю може вважатися лише гетеросексуальна сім’я, яка відтворює панівну гендерну ієрархію. Однак оскільки поряд з жорстким нормативізмом можливий нормативізм припущень, що враховує реальність спільних відносин, в які вступають люди різної статі й сексуальних уподобань, у соціальній системі може складатися континуум сімей з різним ступенем «відхилень» від гетеросексуальної норми, що опирається на чоловіче домінування і жіноче підпорядкування. У будь-якому випадку в суспільстві, заснованому на принципі гетеронормативності, тільки «здорова» гетеросексуальна сім’я розглядатиметься всіма як ідеальний зразок, якому слід максимально уподібнитися, щоб вважатися «нормальним» членом гендерно-ієрархізованого суспільства.

А будучи замішаною ще й на патріархатності, нормальною буде вважатися лише така сім’я, яка максимально наближається саме до бінарних гетеросексуальних відносин, у яких чітко розділяється «істинно» чоловіче та «істинно» жіноче. Саме принцип патріархатності виробляє, до речі, такі феномени у не гетеросексуальних відносинах, як поділ на «активних» та «пасивних» у сексуальному аспекті партнерів із приписуванням їм відповідно «чоловічих» чи «жіночих» якостей. А механізми соціального впливу за допомогою ґендерних очікувань формують у не гетеросексуальних партнерів, поділених на опозиції за своїми статевими ролями, відповідні особистісні характеристики («назвався „активом«, так будь „чоловіком «і навпаки»). Саме принцип патріархатності виробляє у гетеросексуальних відносинах феномени несиметричного батьківства (коли матері віддається перевага у разі виховання дітей, а батькові нав’язується роль «годувальника родини»).

У разі жорсткого гетеронормативізму ніякі інші сім’ї, окрім тих, які включають партнерів протилежної статі, не будуть вважатися «нормальними». Однак, як зазначає автор, такий жорсткий нормативізм гетеросексуальності в сімейних відносинах можливий тільки тоді коли «сексуальність фіксована лише на дітонародженні, а не на задоволенні», а також «свобода особистісного самовираження, в тому числі сексуального, цінується значно менше соціальної конформності/типовості, що забезпечує «нормальність».

Реальність сьогодення така, що сексуальність більшою мірою набуває характеру індивідуального вибору, центрованого на задоволенні, а не на дітонародженні. Розширюється неформальна суспільна сфера, в якій функціонують не лише домінуючі форми інтимних відносин та оцінки сексуальної поведінки. Як зазначають Є. ЗДРАВОМИСЛОВА та О. ТЬОМКІНА, вже в радянському суспільстві кінця 1970-х почалися істотні зміни сексуальних практик, у яких нерепродуктивна сексуальність набувала ознаки культурної легітимності /3/.

Цей рух загалом узгоджується зі змінами щодо сексуальності у всій сучасній європейській культурі. Зміцнення цінності свободи особистості стосовно групи зменшує ступінь соціального контролю сексуальності, зокрема за допомогою інституту сім’ї. В умовах цінності особистої свободи сім’я перестає виконувати функцію контролю сексуальної поведінки, як мінімум, у тих формах та обсягах, у яких вона робила це раніше. Сексуальність взагалі виділяється в автономну від сімейних стосунків сферу. На цьому тлі, як відзначають Е. ЗДРАВОМИСЛОВА та О. ТЬОМКІНА, відбувається відокремлення сексуальної поведінки від репродуктивної, розширюються вікові рамки сексуальної активності, підвищується увага до сексуальної привабливості тіла.

Підвищення цінності індивідуальної свободи поряд з розвитком технологій життя поступово призводить до зміни ієрархічної системи гендерних відносин у бік егалітарності — зростає толерантність у сфері сексуальної моралі, що веде до нормалізації гомосексуальності на рівні повсякденних, побутових відносин у приватній сфері.

Акцентування уваги на сексуальному задоволенні дозволяє зробити гетеронормативізм менш жорстким. Якщо в приватній сфері задоволення можна отримувати з різними сексуальними об’єктами, то воно може бути нормалізоване й у форматі традиційних, патріархатних гетеросексуальних відносин як ідеальна модель будь-яких сексуальних відносин за умови відсутності публічності.

Таким чином, в умовах лібералізованого ставлення до сексуальності, гетеронормативізм «перемикає» увагу з проблеми вибору статі сексуального об’єкта на проблему відповідності відносин із сексуальним об’єктом будь-якої статі до гетеросексуальних. Так виникає тенденція до узаконення типів сімей, у яких партнери не є гетеросексуальними, однак відносини в цих сім’ях нормалізуються так, ніби партнери є гетеросексуальними.

Нормативізація усіх гендерних відносин на кшталт відносин у патріархальній гетеросексуальній сім’ї робить їх впізнаваними й визнаними за умов лібералізації сексуальності. Але наскільки це уподібнення відображає реальні бажання та реальні практики всіх людей? У будь-якому випадку залишаються ті «ненормальні», які не реалізують гетеросексуальну патрірахатну норму. Отже, це погані члени суспільства?

Лібералізація гетеронормативізму лише розширює межі прийнятного, проте, залишає поза рамками розгляду питання — чому саме гетеросексуальний союз має вважатися єдино вірною нормою? Відсилання до біології, згідно з якою саме гетеросексуальність є об’єктивною нормою, є лише ідеологічною базою гетеронормативності. У природі можуть діяти зовсім інші критерії нормальності. Наприклад, поняття біологічної норми у концепції функціональних систем П. К. АНОХІНА /4/.

Відповідно до останньої нормальний організм поєднує безліч злагоджено взаємодіючих функціональних систем, що належать до різних або до тих самих структурних утворень і забезпечують своєю співдружною діяльністю гомеостазис і адаптацію живих істот до навколишнього середовища. Гомеостазис і адаптація однаковою мірою можуть забезпечуватися як дітородною, так і гедоністичною функціями сексуальності.

Зменшення ступеня контролю над сексуальністю людини призводить до її автономізації щодо інших компонентів ґендерного порядку — змісту ґендерних категорій (кого вважати «нормальними» чоловіками та жінками) та розподілу ґендерних ролей.

Отже, звільнення сексуальності призводить до підриву як традиційної гетеронормативності, так і базового принципу ієрархічних владних відносин (патріархатності). Бінарність опозиції чоловічого та жіночого в нормативних уявленнях починає розмиватися. Тому гетеронормативність, що йде у зв’язці з патріархатністю, починає ускладнювати спонтанне особистісне самовираження у відносинах, що не вписуються в колишній гендерний порядок. З підвищенням цінності індивідуальності людини та її свободи, гетеронормативність починає піддаватися критичному перегляду у різних сферах суспільної свідомості. Усвідомлення впливу принципу гетеронормативності на характер гендерних відносин у цілому, а також на форми та напрями трансформації сімейних відносин призвели до виникнення нового терміну — queer (квір).

Слово queer виникло в англійській мові у XVI ст. як похідне від німецького «quer» (поперек) і спочатку означало будь-яку соціально ненормативну, неприйнятну поведінку. Наприкінці ХІХ ст. значення цього слова почало звужуватися до «неприйнятної» сексуальної та гендерної поведінки: ним все частіше стали називати жіночних гомосексуальних чоловіків, яким, як вважалося, подобається бути пасивними сексуальними партнерами інших чоловіків.

З розвитком у суспільній свідомості ідеї про несправедливість гетеронормативного соціального порядку на одному з гей-прайдів, що відбувся в Нью-Йорку у червні 1990 року, невідомі учасники розповсюдили листівку з провокаційним заголовком «Педики можуть зрозуміти це» ((«Queer Read This»). У листівці висловлювався відкритий протест проти використання слова «гей» (gay — веселий, життєрадісний) як єдиного позитивної назви гомосексуальних чоловіків. Автори листівки стверджували: «Так, ми буваємо веселими, це точно. Але коли багато хто з нас — лесбійок та геїв — прокидаються вранці й відчувають злість, ми не веселі. Тому вже краще чесно називати нас педиками (квір), принаймні це нагадуватиме нам, як нас сприймає решта світу, а не тільки ми самі. Ми зовсім не повинні бути дотепними й чарівними людьми у світі натуралів, де ми повинні жити обачно і тільки на узбіччі життя. Ми використовуємо слово „педик «(квір) і як геї, які люблять лесбійок, і як лесбійки, які люблять бути педівками. «Квір», на відміну від «гей» — це не тільки чоловіки» /6/.

Цей заклик став початком процесу надання образливому слову іншого сенсу і став викликом домінуючому уявленню про нормальність в умовах примусової гетеросексуальності соціальної системи. Політичний підтекст швидко зробив слово «квір» «парасольковим» терміном для позначення всієї спільноти лесбійок, геїв, бісексуалів та трансгендерів (ЛГБТ).

Новий політичний сенс вживання слова у провокаційному значенні був підхоплений вченими-феміністками. На думку Кетрін УОТСОН, у науковий обіг термін «квір» було введено американською мислителькою Терезою де ЛАУРЕТИС у 1991 році /5/. Його новим змістом стало позначення всього, що не вписується в патріархатний гетеронормативістський порядок і вибивається з поняття «нормального». Інакше кажучи, словом «квір» позначається усе, що за межами «нормального» суспільства, заснованого на гендерної дихотомії. А оскільки з гендерною дихотомією пов’язаний і феномен гендерної ідентичності, який відображає соціальний поділ людей на чіткі гендерні групи (за статтю та за сексуальними уподобаннями), то за допомогою терміна «квір» стали звернути увагу на умовності та хиткості кордонів будь-яких чітких визначень гендерних ідентичностей, які виражаються у найрізноманітніших поведінкових практиках.

Термін квір загострює увагу на тому, що в повсякденному рутинному житті чітко зафіксувати межі сексуальної визначеності неможливо. Прагнення визначити себе натуралкою/натуралом, лесбійкою/геєм, або бісексуалкою/бісексуалом (що насправді є ще більш проблематичним через змішування маркерів гендерної визначеності в плані сексуальних уподобань), а також прагнення визначити себе (довести собі та іншим) «справжньою жінкою/справжнім чоловіком» (навіть якщо ти маєш не суворо гетеросексуальні уподобання) виникає лише за умов патріархатного гетеронормативного порядку. Це вимагає чіткого визначення на кшталт «ти за лівих чи червоних?». Таке самовизначення, своєю чергою, задає нормативне знаходження суб’єкта в соціальному просторі (публічному чи приватному) та формує певний порядок його думок, що вписує його/її в домінуючу ґендерну систему.

Різні «непристойні» з погляду соціальних очікувань приватні практики гетеросексуальних партнерів, що живуть сімейним життям, в умовах гетеронормативності виявляються прихованими та ганебними на рівні публічності. Тут слід згадати важливе уточнення розуміння публічності, зроблене Ю. ХАБЕРМАСОМ. Існує офіційна публічність, яка утворюється публічною владою, державою (тобто політична публічність), і є «неофіційна» публічність, утворена окремими соціальними групами та приватними особами навколо будь-яких значимих лише для них аспектів життя /7/.

На рівні неофіційної публічності індивіди цілком можуть реалізовувати ліберальні тенденції у розвитку сексуальності й не бачити в цьому нічого поганого, поки ця реалізація залишається їх приватним життям, або життям в обмеженій спільноті людей, які «розуміють», однодумців. Відмова ж офіційної громадської сфери дотримуватися змін у суспільстві щодо сексуальності, з одного боку, веде до виникнення т.зв. «лицемірної» сексуальності, а з іншого — до цілком закономірних спроб влади повернути назад тенденцію до лібералізації сексуальності, що виявляється на рівні неофіційної публічності. Адже вона підриває колишній соціальний порядок кардинальним чином. Звідси й беруть початок істерики щодо морального розкладання суспільства, відбуваються спроби законодавчої боротьби, опір спробам зміни законодавчої бази у сфері сімейного права, істерія щодо легалізації одностатевих шлюбів. Усе це справді пов’язане зі зміною ціннісної системи у суспільстві «знизу». Однак, якщо процес лібералізації вже був запущений, то ідея критичного перегляду наявних підстав гетеронормативного та патріархатного порядку функціонування інституту сім’ї не може залишатися поза осмисленням цього досвіду.

Лібералізація ставлення до сексуальності, розвиток інститутів неофіційної публічності поряд із критичним осмисленням впливу гетеронормативності сприяють появі різних квір-сімейних практик (практик, що не вписуються в гетеронормативні патріархатні моделі відносин у сімейному союзі, чи партнерстві). Відмова від жорстких рамок бінарності, з якою пов’язаний термін «queer», розмиває моделі сім’ї, засновані на бінарних відносинах. У зв’язку з цим виникає думка про те, що деякі моделі партнерських відносин, що реалізуються в ЛГБТ+ спільноті, по суті, демонструють нам можливі тенденції розвитку гетеросексуальної сім’ї. Оскільки квір-практика наголошує на ігноруванні принципів патріархатності та гетеронормативності у відносинах, то зрозуміло, що квір можуть бути й гетеросексуальні пари, тоді як гомосексуальні пари цілком можуть бути й не-квір, а повністю вписаними в простір гетеронормативності.

Що означає квір-родина у варіанті ЛГБТ+? Це навіть не легалізований одностатевий союз, точніше — він не зводиться лише до легалізації та рівності у шлюбно-сімейному праві гетеросексуалів та ЛГБТ+ людей. Якщо під фактичною сім’єю розуміти будь-який парний союз незалежно від його юридичного статусу та обов’язковості спільного проживання, то ЛГБТ+ пара цілком є ​​сім’єю по суті (ad rem). Тільки сім’єю, яка не визнається на рівні офіційної публічності.

Однією з ключових відмінностей гомосексуальних відносин від гетеросексуальних є виключно гедоністичне використання сексуальної функції. В умовах гетеронормативності та ієрархічної організації гендерної системи таке вживання сексуальності стає важливим критерієм розрізнення та формування особливої ​​гендерної ідентичності. Вона є сфокусованою на вільному задоволенні сексуального бажання та ігрової конверсії статусів. В умовах жорсткого гетеронормативізму в гомосексуальних парах може формуватися чіткий розподіл по статевих ролях, який більшою мірою реалізується у громадській сфері, тоді як у приватній такий поділ не обов’язково виявиться жорстким. В умовах «м’якого» гетеронормативізму та зниження ступеня поляризації гендерних відмінностей у гомосексуальних парах набуває розвитку феномен «універсалізму», гнучкості сексуальних ролей.

Акцент на гедоністичному компоненті сексуальності робить сексуальну вірність партнерів вторинною. В умовах гетеронормативізму це призводить до поділу поведінки в публічній та приватній сферах партнерських відносин: на публіці — вірність, насправді — «блядство», яке розглядається як неминучий наслідок, як мінімум, чоловічої гомосексуальності. Усвідомлення впливу на таку поведінку феномена гетеронормативізму або його ігнорування створюють основу для формування ненормативних з точки зору домінуючого гендерного порядку квір-сімейних практик: відкрите обговорення можливостей та практика сексуальних зв’язків «на стороні» не порушують відносини з основним партнером (узгодження взаємоприйнятних механізмів вільного використання сексуальності); розподіл життєвого простору (практики відносин «за графіком») з метою забезпечення можливостей вільної реалізації сексуальності. І при цьому перераховані характеристики відносин можуть поєднуватися зі стабільними, тривалими та задовільними сексуальними та емоційними відносинами партнерів, веденням спільного домашнього господарства та консолідованого бюджету пари.

Відсутність сексуальної вірності та прагнення її підтримки на рівні публічності (нормативної видимості), уривчастість відносин (наприклад, 2–3 дні разом, в інший час нарізно), високий рівень автономії партнерів, роздільне дозвілля, повага права партнера на вільне використання сексуальності (наприклад, попередження у разі потреби зміни графіка зустрічей) — все це робить відносини «дивними» саме з позиції патріархатної гетеронормативності. Подібні відносини важко уявити в парах, для яких дітонародження є провідною функцією сексуальності, оскільки такий формат максимально ускладнює реалізацію цієї функції.

Але подібний формат стосунків існує. І його легко поширити на ті різностатеві союзи, для яких дітонародження також не є метою. Єдине, що стримує таке поширення — обмеження свободи вибору з боку офіційної публічної гетеронормативності, яка задає параметри нормальної та ненормальної поведінки представників домінуючих гендерних груп (гетеросексуальних чоловіків і жінок) і передбачає необхідність чіткої дихотомії «істинних» і «педерастичних» (у широкому розумінні терміну «квір», а не лише у сексуальному плані) відносин між людьми.

Підсумовуючи, можна висунути тезу про те, що деякі квір-практики, раніше виявлені мною у дослідженні специфіки партнерських відносин у ЛГБТ+ спільноті /8/, демонструють можливості розвитку інституту сім’ї в умовах відмови від репресивної бінарної моделі гендерних відносин, що базується на принципах патріархату та гетеронормативності.

Література:

  1. Connell R. W. (1987). Gender and Power: Society, Person і Sexual Politics. Allen & Unwin.
  2. Глотов М. Б. Соціальний інститут: визначення, структура, класифікація / / Соціологічні дослідження. 2003. № 10. С. 13–19.
  3. Здравомислова Є., Темкіна А. Радянський етакратичний ґендерний порядок // Російський ґендерний порядок: соціологічний підхід: Колективна монографія / За ред. Є. Здравомислової, А. Темкіної. СПб.: Вид-во Європейського ун-ту С.-Петербурзі, 2007. З. 96–137.
  4. Анохін П. К. Принципи системної організації функцій. М., «Наука», 1973.
  5. Watson K. Queer Theory. Group Analysis. 2005. Vol. 38. Pp. 67–81.
  6. Queer Read This: Leaflet distributed at pride march in NY. Published anonymously by Queers, June, 1990. [Електронний ресурс]: http://www.qrd.org/qrd/misc/text/queers.read.this
  7. Habermas J. (1989). Structural Transformation of Public Sphere: Доступ до категорії burgeois Society. Cambridge.
  8. Воронцов Д. В. «Сімейне життя — це не для нас»: міфи та цінності чоловічих гомосексуальних пар // Сімейні узи: Моделі для складання: Зб. статей. Кн. 1 / Упоряд. та редактор С. Ушакін. — М.: Новий літературний огляд, 2004. С. 576–607.

Автор: Дмитро Володимирович ВОРОНЦОВ, к. психол. н., доц. кав. соціальної психології Південного Федерального ун-ту (м. Ростов-на-Дону, Росія)

Посилання для цитування: Воронцов Д. В. Квір-родина: перспектива трансформації сімейних відносин // Моделі сім’ї: трансформації та тенденції розвитку. Матеріали конференції 25.09.2010: збірка доповідей та тез/упор. О. Б. Шаригіна, Громадська організація Харківське жіноче об’єднання «Сфера». — Харків: Видавництво «Точка», 2010. — C. 27–39.