Авторка: Інна Ірискіна, координаторка трансгендерної програми ГО Інсайт
Замість вступу
Поняття гендерної ідентичності є, безумовно, центральним для розуміння явища трансгендерності як такого. Водночас навколо цього поняття й досі лишається багато неоднозначності й туману, що призводить до різних спекуляцій.
Одні наполягають на тому, що гендерне самовідчуття є вродженою якістю, наперед заданою та незмінною протягом усього життя. Інші, навпаки, стверджують, що воно формується виключно в процесі взаємодії з соціумом і далі може трансформуватися під його впливом.
Обидві позиції мають під собою аргументацію різного ступеня обґрунтованості. Втім, жодні аргументи не є переконливими настільки, щоб їх можна було прийняти в якості остаточної версії, а не лише робочої гіпотези.
Власне, цей текст також не претендує на остаточність – це радше моя спроба узагальнити й впорядкувати мої міркування щодо цієї теми. А також, певною мірою, знайти позицію, в якій різні точки зору логічно поєднувалися б між собою.
Своє та чуже
Якось я зацікавилася питанням, що насправді відчувають люди, коли кажуть: «я відчуваю себе чоловіком / жінкою / кимось іще»? Я поставила це питання в кількох мережевих спільнотах, де на нього відповідали здебільшого трансгендерні, але також і деяка кількість цисгендерних людей.
Відповіді, на перший погляд, не дозволяли виявити жодної спільної закономірності. Одні розглядали свої гендерно-статеві відчуття виключно крізь призму фактичного або бажаного тіла чи зовнішності. Другі – крізь особливості поведінки та рис характеру. Треті – крізь специфіку взаємодії та стосунків з іншими людьми. Деякі й узагалі не знаходили в себе подібного відчуття. З іншого боку, в цьому й полягав основний висновок: різні люди вкладають у поняття «чоловік» і «жінка» – й, відповідно, в поняття своєї гендерної ідентичності – різний зміст і сенси.
Зрештою я замислилася про те, що таке взагалі ідентичність – неважливо, гендерна вона, національна, релігійна, професійна чи ще якась. Фактично, це ототожнення себе з певною підмножиною людей, із соціальною групою, відчуття приналежності до цієї групи. Можна сказати, що це відчуття такої групи «своєю». При цьому інші групи з тієї ж категорії, відповідно, будуть «чужими». Підкреслю, що «чужі» тут – не в сенсі «вороги» чи ще щось погане. Це просто люди, з якими відчуваєш куди менше спільного.
Отже, виходить, що ідентичність – це основа певної системи розпізнавання «своє-чуже». В цьому ракурсі, наприклад, «я відчуваю себе жінкою» фактично значить: «я відчуваю жінок як своїх, а чоловіків (а також людей ще якихось інших гендерів) – як чужих». Звісно, оскільки крім гендеруСоціально закріплені ролі, поведінка, діяльність і характерні ознаки, які певне суспільство прямо чи опосередковано пов’язує зі статтю (в гендерно-бінарній системі – чоловічою або жіночою). More ми маємо ще купу соціальних ознак, таке розпізнавання працюватиме по-різному залежно від контексту. Наприклад, чоловікЛюдина, яка має чоловічу гендерну ідентичність незалежно від її статі та/або гендерної експресії. More, «чужий» жінці відповідно до гендеруСоціально закріплені ролі, поведінка, діяльність і характерні ознаки, які певне суспільство прямо чи опосередковано пов’язує зі статтю (в гендерно-бінарній системі – чоловічою або жіночою). More, водночас може бути для неї ж «своїм» у контексті сім’ї, якщо він її батько, син чи, власне, чоловікЛюдина, яка має чоловічу гендерну ідентичність незалежно від її статі та/або гендерної експресії. More. Таким чином, множина різних соціальних контекстів визначає багатоманітну сукупність ідентичностей, що складає основу тієї чи іншої особистості. Втім, це вже дещо забігання вперед.
Щоб краще розібратися з ідентичністю та тим, як вона формується, варто почати з самих понять «свого» та «чужого». Це характеристики, якими, наче маркерами, особа може позначати все, що опиняється в її сфері уваги – як людей, так і будь-які об’єкти чи окремі їх властивості, якості та прояви. Часто це відбувається автоматично, на підсвідомому рівні. Сутність таких позначок найпростіше описати через вектор руху: до «свого» тягне, від «чужого» відштовхує.
При цьому, якщо йдеться про зовнішні відносно людини речі, то «своє» – те, до чого хочеться триматися ближче, частіше з ним контактувати, володіти ним чи належати до нього. Від «чужого», навпаки, хочеться триматися подалі, за можливості не перетинатися з ним, позбуватися його. Якщо це про внутрішні якості самої людини, то «своє» – те, що вона найчастіше згадує, описуючи себе, що вона хоче в собі зберігати, розвивати, примножувати. Згадок про «чуже» вона, навпаки, уникатиме, намагатиметься зводити його прояви нанівець.
Про це, звісно, правильніше говорити не як про бінарні опозиції, а як про спектр із різними градаціями «свого» та «чужого». На одному полюсі цього спектру буде те, що викликає в особи миттєвий безумовний відгук: «це моє», «це про мене», «це ж я». На іншому – теж безумовний відгук, але негативний: «це не про мене», «це в жодному разі не я». Посередині, в нульовій точці відліку, знаходяться ті речі, які взагалі не викликають помітної реакції. Тобто людина може й не буде проти, щоб таку якість пов’язували з нею, але водночас навряд чи згадає її, сама описуючи себе. Так само й контакт із такими якостями в інших не викликатиме в неї відгуку.
При цьому в середній частині спектра для певних X та Y нерідко можна визначити, що «X для мене є більш своїм за Y». Тут, однак, важливо відрізняти нейтральність від несформованої позиції. Останнє значить, що певні речі не мають чіткої позиції на спектрі тому, що поки не потрапляли до фокусу уваги особи. Коли ж це станеться, вона пропустить їх крізь себе й осмислить – потенційно їхня позиція може виявитися якою завгодно.
Ось простий приклад, щоб проілюструвати вищенаведені тези. У більшості з нас є улюблені фільми, які нам дуже відгукнулися, «зайшли», ми готові знову й знову їх переглядати. Це близько до крайньої позиції «своєї» частини спектра. Є ж фільми, які ми дивилися й тільки плювалися, або ж читали опис і вже відчували, що дивитися немає жодного бажання. Це – крайня «чужа» позиція. Якщо подивилися, і наче нічого б не змінилося, якби не дивилися – це «нейтральна». Нарешті, якщо чули окремі відгуки про стрічку, але їх було недостатньо, щоб сформувати власну думку – тут про позицію говорити зарано.
Окремо зазначу, що «своє» і «чуже» визначається виключно нашим суб’єктивним сприйняттям і не має стосунку до об’єктивних якостей, які можна виміряти. Тобто, ми часто можемо позначати «своє» як «хороше» і «чуже» як «погане» – бо ж природно хотіти асоціювати себе саме з хорошим і тягнутися до хорошого, а не до поганого. Але коли ми починаємо підводити під це якусь базу, яка пояснювала б, чому воно є саме «об’єктивно» хорошим і поганим – це радше той механізм, який у психології називається раціоналізацією. Іншими словами, це спроба підвести раціональні аргументи під те, в чому ми й так упевнені навіть без жодної аргументації. Впевненість тримається на фундаменті з того, як саме склалися наші особисті точки відліку для «свого» і «чужого». І будь-яка їхня конфігурація не становить проблеми, допоки ми не починаємо видавати наше особисте сприйняття за об’єктивне й універсальне та очікувати, що його поділятимуть усі інші. Наприклад, що всім подобатимуться ті ж фільми, які ми вважаємо геніальними.
Інший момент, уже неявно зазначений, на якому тепер хочу акцентувати. «Своє» і «чуже» – це не обов’язково про фактичний стан речей, тобто те, чим на поточний момент володіє чи до чого належить певна особа, або притаманні їй якості. Часто це про те, чого вона лише прагне, до чого прямує. Відповідно, й «чуже» може бути тим, що вона має, але прагне цього позбутися. Якщо застосувати це до прикладу з кіно: «свої» фільми може бути бажання мати в колекції, щоб можна було переглядати їх у будь-який момент. При цьому, якщо це скажімо якась рідкісна фестивальна стрічка, на її пошуки можуть бути витрачені чималі зусилля. «Чужі», якщо й потрапили в колекцію через певний збіг обставин, точно в ній не затримаються.
Для інших людей, однак, поки прагнення не збігаються з фактами, вони можуть бути неочевидними, щоб визначати в певній особі «своє» і «чуже» симетрично тому, як це робить вона. Та до цього повернемося трохи далі.
Побудова ідентичності
«Своє» і «чуже», що стосується окремих об’єктів або їх властивостей, може відігравати роль «цеглинок», із яких збираються складніші конструкції. Якщо людина виявляє, що критична маса «своїх цеглинок» притаманна об’єктам із певної категорії – то кількість переходить у якість, і вже вся ця категорія стає для неї «своєю». Звісно, за фактом окремі об’єкти з неї можуть мати й інші властивості, що не будуть «своїми», але в такому ракурсі вони зазвичай ігноруються або сприймаються як несуттєві.
Повертаючись до прикладу з кіно: припустимо, наша особа колись з’ясувала, що «своє» для неї часто трапляється в жанрі фантастики. Як результат, сам цей жанр став для неї «своїм», і вона вже може казати, що не просто любить такі-то й сякі-то фільми, а є любителькою саме кінофантастики. При цьому не обов’язково кожний фантастичний фільм, переглянутий нею, відгукнеться їй як «свій». Але саме в фантастиці вона насамперед очікуватиме побачити «своє», саме на такі фільми насамперед звертатиме увагу, читатиме про них, шукатиме їх і, звісно, дивитиметься.
А тепер перенесемо цей механізм на людей та суспільство. Отже, особа виявляє в деяких людей певні якості, які відчуває «своїми» – ті, що має сама, або ж ті, що прагне мати. Згодом вона знаходить, що такі якості часто притаманні певній соціальній групі – і вже маркує всю цю групу як «свою». Або, як ми це називаємо, ідентифікує себе з нею.
Ми рідко можемо згадати сам первинний момент ідентифікації, оскільки зазвичай вона відбувається підсвідомо, й усвідомлюємо ми її вже постфактум. Як постфактум можемо й пояснювати її собі певним чином, але такі пояснення – часто та сама раціоналізація.
Зрештою, остання «цеглинка свого», що запустила механізм ідентифікації, сама по собі може й не бути чимось суттєвим. Адже її роль – лише доповнити масу до критичної, тоді як ядро цієї маси може складатися зовсім з інших цеглинок. Частина яких, у свою чергу, можуть бути не дуже усвідомленими, такими, що погано піддаються вербальному формулюванню, а то й не схвалюються внутрішньою цензурою. Й причини, чому вони колись були позначені «своїми», можуть бути зовсім не тотожними аргументам, які знаходить людина багато років по тому. Та навіть якщо ті причини перестануть бути актуальними, це не призведе автоматично до зміни ідентичності. Бо щойно вона склалася – вона вже є цілісною сутністю, яка існує самостійно.
З огляду на це, власне, дуже легко прийти до думки про вродженість ідентичності: якщо походження чогось незрозуміле, неочевидне, і змінити це «щось» непросто, то може воно насправді завжди таким було? Що стосується окремих «своїх» і «чужих» позначок – вони, безумовно, можуть бути якщо не безпосередньо вродженими, то сформованими під впливом нейрологічних та психічних особливостей, обумовлених генетично. Однак на шляху від цих особливостей до остаточних соціальних ідентичностей чимало кроків і факторів впливу, щоб можна було із такою ж упевненістю казати й про обумовленість останніх.
Коли самоідентифікація відбулася, в подальших процесах беруть участь принаймні дві сторони. Адже якщо людина розпізнала певну соціальну групу як «свою», то вона розраховує на взаємність – хоче, щоб суспільство так само визнало її «своєю» для цієї групи. І насамперед – щоб це визнала сама група й прийняла її до себе. Тут, однак, можуть виникнути перешкоди.
- Як уже згадувалося, людина може бачити «своїми» не так якості, що має, як ті, що лише прагне мати.
- Набір «цеглинок», за яким людина визначила групу «своєю», може не збігтися з тим набором, який група вважає визначальним для своєї ідентичності.
- Що більша група, то більш різнорідною вона є. Й відповідно різні її підгрупи, як і різні прошарки соціуму загалом, можуть мати різні уявлення про набір «своїх» якостей, за яким визначається приналежність до групи.
Знов-таки, поясню це на прикладі особи, яка любить фантастичні фільми. Усвідомивши це, вона хоче долучитися до спільноти таких же любителів, і знаходить відповідний клуб кінофантастики. І тут можливий варіант розвитку подій: вона дізнається, що за мірками цього клубу бачила доволі мало, і їй потрібно спочатку передивитися низку кінокласики, перш ніж її приймуть як «свою». Другий варіант: вона називає в клубі стрічки, що її вразили, а у відповідь чує: «Та це ж фентезі, тобі не сюди, у нас більше наукова фантастика». Третій варіант: в одному клубі її завертають, але вона знаходить інший, де референтний перелік фільмів куди більше збігається з тим, що подобається їй, і долучається до нього.
Отже, визначити свою ідентичність – лише половина справи. Інша половина – отримати її визнання в соціумі.
І тут я хочу нарешті повернутися до того, заради чого й писався цей текст – а саме до гендерної ідентичності.
Розглянемо тепер детальніше процес її формування та визнання.
Гендерні хмаринки
ГендеромСоціально закріплені ролі, поведінка, діяльність і характерні ознаки, які певне суспільство прямо чи опосередковано пов’язує зі статтю (в гендерно-бінарній системі – чоловічою або жіночою). More, мабуть, як нічим іншим, просякнуте все наше суспільство. Гендерування дитини починається часто ще навіть до її народження відповідно до статі, як її було визначено. Тож на час, коли в дитини розвивається бодай-яке самоусвідомлення, гендерні «цеглинки» вже оточують її з усіх боків. Деякі з них, імовірно, будуть промарковані як «свої» та «чужі» ще до того, як вона взагалі буде здатна це збагнути.
В минулому була популярна теорія виховання, за якою вважалося, що в якому гендеріСоціально закріплені ролі, поведінка, діяльність і характерні ознаки, які певне суспільство прямо чи опосередковано пов’язує зі статтю (в гендерно-бінарній системі – чоловічою або жіночою). More дитину виховувати – такий вона для себе й засвоїть. Проте вже давно зрозуміло, що таке уявлення є дуже спрощеним. Адже ті гендерні установки, які закладаються безпосередньо при вихованні, складають лише частку з усіх, які дитина всотує зі свого оточення та суспільства загалом.
Тут варто зазначити, що набори таких установок щодо «жіночого» і «чоловічого», попри загальні більш-менш спільні уявлення, можуть дуже різнитися в деталях у різних прошарках суспільства й навіть у різних родинах.
Для наочності можна уявити собі дві великі хмари тегів, в одній із яких буде зібрано все, що бодай-де бодай-коли позначалося як «жіноче», а в іншій – як «чоловіче». При цьому неодмінно виявиться, що хмари налізають одна на одну – якась кількість тегів буде присутня в обох.
Однак, у реальному житті в жодному випадку людина не має справу з цілими великими хмарами. Натомість кожний конкретний контекст містить лише деяку підмножину, хмаринку тегів із загальних множин «чоловічого» і «жіночого». Конкретна людина ж отримує з них свої власні хмаринки, сформовані зазвичай на основі тих контекстів, з якими вона стикалася в своєму життєвому досвіді. Ці міркування повертають нас до того, з чого починався цей текст – що різні люди, означуючи себе як «жінку» або «чоловіка», можуть при цьому мати на увазі дуже різні речі.
Отже, дитина, виходячи з того, до чого її тягне, а від чого, навпаки, верне, несвідомо позначає для себе різні речі та якості як «свої» та «чужі». Це відбувається під впливом купи факторів – від її вроджених особливостей до тих, які вона засвоює, як уже зазначалося, з навколишнього соціального середовища.
Зокрема, у її розпорядженні є ті хмаринки з великих хмар тегів «жіночого» й «чоловічого», що склалися саме в її оточенні. Серед них є більш явні – коли прямо вказують: «Роби це, не роби того, бо ти ж дівчинка/хлопчик». Є менш явні – коли дитина бачить, як поводяться інші дівчата й хлопці, реальні чи вигадані персонажі, приміряє це на себе. Є ситуативні – коли в конкретних обставинах хтось наголошує на певних чоловічих чи жіночих якостях, і знов-таки дитина може зіставити їх із собою. Є й такі, що утворюються «від протилежного» – коли через певний конфлікт засвоюється не пряме послання, а його антитеза. Усі такі речі, навіть коли не осмислюються безпосередньо, знаходять своє місце в свідомості та підсвідомості. З їх сукупності в певний момент і постає критична маса, що є як «своєю», так і «жіночою» або «чоловічою» (або жодною з них). Тобто, фактично, гендерна ідентичністьВнутрішнє глибинне відчуття приналежності людини до того чи іншого гендеру, який може збігатися або не збігатися зі статтю, приписаною цій людині при народженні. More.
Зауважу, що ця схема однакова для цисгендерних та трансгендернихЗбірний термін на позначення випадків, у яких гендерна ідентичність людини не збігається зі статтю, приписаною їй при народженні, або ж коли людина змінює чи прагне змінити свої статеві та гендерні ознаки, щоб привести їх до стану, який краще узгоджується з її гендерною ідентичністю; людина, якій це властиво. More ідентичностей. Повторюся, але трансгендерністьЗбірний термін на позначення випадків, у яких гендерна ідентичність людини не збігається зі статтю, приписаною їй при народженні, або ж коли людина змінює чи прагне змінити свої статеві та гендерні ознаки, щоб привести їх до стану, який краще узгоджується з її гендерною ідентичністю; людина, якій це властиво. More із неї може виходити не тому, що «хлопчика виховували як дівчинку» чи навпаки. Радше якраз тому, що непрямі шляхи формування «свого-чужого», які дають глибинний відбиток, «імпринт» в обхід свідомості, можуть впливати сильніше за прямі вказівки. А надто коли це речі, пов’язані з тілом і зовнішністю – бо саме в цій частині перетин загальних хмар гендерних тегів найменший, тоді як збіг між різними індивідуальними хмаринками одного гендеруСоціально закріплені ролі, поведінка, діяльність і характерні ознаки, які певне суспільство прямо чи опосередковано пов’язує зі статтю (в гендерно-бінарній системі – чоловічою або жіночою). More, водночас, найбільший. Адже саме за зовнішніми ознаками ми зазвичай початково розпізнаємо людину як чоловіка чи жінку. Тому щодо них важче залишитися в нейтральній позиції, яка могла б більш-менш підійти як під «жіноче», так і під «чоловіче», а частіше доводиться, свідомо чи ні, проводити межу між «своїм» і «чужим».
Хочу тут наголосити на двох аспектах, які видаються мені дуже важливими. Зокрема тому, що вони часто випадають з обговорень питання визнання гендерної ідентичності трансгендернихЗбірний термін на позначення випадків, у яких гендерна ідентичність людини не збігається зі статтю, приписаною їй при народженні, або ж коли людина змінює чи прагне змінити свої статеві та гендерні ознаки, щоб привести їх до стану, який краще узгоджується з її гендерною ідентичністю; людина, якій це властиво. More людей – мабуть, саме через недостатнє розуміння їх важливості в концепті ідентичності як такому.
- У той момент, коли критична маса «своїх цеглинок» складається в ідентичність, стається не просто кількісна, а якісна зміна. Тобто, доки ті цеглинки існують окремо, потенційно можливі різні сценарії того, як і в що вони зберуться. Але коли цілісна ідентичність уже є, її не можна просто так узяти й розібрати назад на цеглинки. Не те щоб вона обов’язково формувалася раз і назавжди. Але зазвичай, коли уявлення про «своє» й «чуже» в людини вже чітко окреслені, переформатування їх можливо лише в разі кардинальної зміни світогляду чи сильних життєвих потрясінь. Спроби переконання типу «ну який із тебе чоловікЛюдина, яка має чоловічу гендерну ідентичність незалежно від її статі та/або гендерної експресії. More / яка жінкаЛюдина, яка має жіночу гендерну ідентичність незалежно від її статі та гендерної експресії. More?» або «ти й зараз нівроку, навіщо тобі щось змінювати?» результату не дають. Подумайте, наскільки вам подобається, коли певні важливі для вас речі ставлять під сумнів і знецінюють. Дослухаєтеся в такій ситуації до співбесідника, чи поясните, як далеко йому треба піти? Так ото ж.
- Ідентичність, як якісно нова сутність, обумовлює й нові потреби, що виходять за межі потреб, пов’язаних із окремими «своїми цеглинками». Насамперед, як я вже зазначала, це потреби у визнанні та прийнятті соціальним оточенням відповідно до цієї ідентичності. Саме тому не працюють аргументи деяких (як правило, трансексклюзивних) феміністок типу: «Чому б їм просто не носити сукні та фарбуватися, якщо так хочеться, залишаючись при цьому чоловіками?» Головна різниця між чоловіками, що перевдягаються в умовно жіночий одяг – кросдресерами – та трансгендерними жінками полягає не в тому, що перші на відміну від других не роблять медичних втручань зі зміни статевих ознак. Вона саме в ідентичності: перші в повсякденному житті продовжують визначати себе як чоловіків, називати себе чоловічим ім’ям у чоловічому роді. Для других же важливо за будь-яких обставин позиціонувати себе як жінок і отримувати в цьому від оточення взаємність, відсутність якої спричиняє суттєвий дискомфорт.
В цьому контексті я хочу повернутися до вже згадуваних перешкод, з якими може зіткнутися людина на шляху до визнання її ідентичності.
Скажімо, є трансдівчина, яка так і каже: «Я відчуваю себе дівчиною». Доки вона не розпочала перехід, «своє» для неї, таке як певна зовнішність і конфігурація тіла – радше те, чого вона прагне, ніж те, що вже має. Тож замість визнання її ідентичності вона ризикує отримати від різних людей, у чиї хмаринки тегів «чоловічого» і «жіночого» не вписується, різні коментарі. Такі як: «якщо ти дівчина, то я міст Патона», «та ти просто пі…ас, убий себе апстєну», «іди до психіатра, хай вправить тобі мізки», «спочатку зроби перехід, тоді побачимо». Що навряд чи додасть їй психологічного комфорту та впевненості в собі.
Далі, якщо вона все-таки робить перехід, вона все одно може стикнутися з тим, що її гендерно-своє не збігається з таким у групи, яка є для неї референтною. Наприклад, якщо вона потрапляє до спільноти «справжніх транссексуалок», де вважається, що як дівчина ти маєш обов’язково зробити операцію з відтворення жіночих статевих органів, інакше нещітово. Тоді як сама наша героїня потреби в такій операції не відчуває: статеві органи на її спектрі «свого-чужого» займають радше нейтральну позицію.
В цій ситуації виникає конфлікт, який може бути вирішений по-різному. Якщо в очах дівчини ця спільнота не є безумовним авторитетом, вона може пошукати іншу, що більшою мірою збігається з її уявленням про «своє». Для цього, звісно, вона має якщо не знати, то принаймні припускати існування таких спільнот. Або ж вона може погодитися з позицією спільноти, що їй таки потрібна операція, щоб стати «справжньою жінкою».
Загалом, тут є тенденція, що людина, яка шукає «своїх», прагне мати з ними якомога більше спільних «своїх цеглинок». Тому в ситуації наявності вибору вона піде до тієї групи, з якою саме так і буде. Якщо ж вибір обмежений – а тим паче, якщо ще й присутній суспільний тиск, що схиляє до певного варіанту вибору – то вона може поступитися власною позицією й погодитися з умовами групи, аби все-таки бути прийнятою.
Це, знов-таки, стосується не лише трансжінок, а так само й цисгендерних. Коли вони погоджуються відігравати певні чужі їм жіночі ролі в патріархальному суспільстві, якщо альтернативою цьому є опинитися на його узбіччі, таврованою як «неправильна» жінкаЛюдина, яка має жіночу гендерну ідентичність незалежно від її статі та гендерної експресії. More. Тож у суспільстві, де немає жорсткого нав’язування гендерних стандартів, як транс-, так і цислюди отримують більше можливостей проявляти свою ідентичність у всьому багатоманітті її «цеглинок».
Розширення меж
Окремо зупинюся на схемі, яку можна назвати «ідентифікація від протилежного». Вона можлива у випадках, коли «цеглинки чужого» в людини сформувалися більш явно й чітко, аніж «свого», і «своє» не набирає достатньої критичної маси, щоб людина пов’язала його з тією чи іншою групою. Тоді людина намагається визначити свою групу радше методом виключення.
Скажімо, особа сприймає себе як «не X», тобто група X для неї чужа. Якщо крім X існує ще багато різних груп, то вона може довго ходити навколо них, намагаючись визначитись із своєю. Якщо ж є дві основні групи X і Y, то «я не X» автоматично штовхає її до висновку «схоже, я Y». Таким чином, у бінарній гендерній системі з «я не жінка» випливає «я чоловік».
Можливо, згодом така людина дійсно знайде в собі чимало «цеглинок Y», і тоді зрештою її самоідентифікація як Y не дуже відрізнятиметься від того, якби вона дійшла до неї прямим шляхом. Якщо ж їх виявиться недостатньо, вона – особливо за наявності тиску, мовляв, треба вже якось визначитися – може спробувати їх «домалювати». Тобто зарахувати до «своїх» ті, які відчуваються радше як «нейтральні». Не виключено, що частина з них із часом все-таки стануть своїми – але можливо, що й ні. У цьому останньому випадку особу будуть роздирати протиріччя – вона буде сумніватися в своїй ідентичності, коливатися між визначенням себе як X чи Y. Жодна з них не буде прийнята остаточно, якщо тільки в її житті не відбудуться визначні події, які змінять її базові уявлення про «своє» і «чуже».
Під цю схему, на мій погляд, потрапляє частина випадків «зворотних переходів». Насамперед, тих, коли людина, якій чужі багато речей, що в патріархальному середовищі вважаються «своїми» для жінкиЛюдина, яка має жіночу гендерну ідентичність незалежно від її статі та гендерної експресії. More, приходить до висновку: «Гаразд, я певно не жінкаЛюдина, яка має жіночу гендерну ідентичність незалежно від її статі та гендерної експресії. More – значить, я чоловік». Проте, зрештою й чоловіче виявляється не дуже «своїм», і особа повертається до жіночої ідентичності.
Якщо при цьому відбувається переосмислення того, що вважати «своїм» і «чужим» відповідно до гендеруСоціально закріплені ролі, поведінка, діяльність і характерні ознаки, які певне суспільство прямо чи опосередковано пов’язує зі статтю (в гендерно-бінарній системі – чоловічою або жіночою). More, то це вже не стільки зворотний, скільки повторний перехід. Адже повертається вона не в ту саму точку, з якої починала свій рух.
Інший, менш очевидний сценарій розвитку подібної ситуації – коли людина вирішує, що вона ані X, ані Y, а, мабуть, якесь Z, що взагалі відсутнє в загальноприйнятій класифікації. Й далі самостійно конструює свою ідентичність як Z, а то й відповідну їй «віртуальну» групу. Це може бути конструювання не з нуля, а використання образів із казок і літератури – таких як ельфи чи вампіри. А може бути й створення чогось власного.
Найцікавіше відбувається тоді, коли «люди Z», що мають більш-менш схожі набори «свого», зустрічаються та отримують можливість зіставити своє сприйняття. Таким чином їх віртуальна група актуалізується, а далі може розширюватися, якщо до них почнуть долучатися інші, що впізнають у них «своїх». Незабаром така група потребуватиме для себе позиції в класифікації на рівні з X та Y, а то і взагалі її перегляду.
Фактично, саме це відбулося з людьми небінарних гендерних ідентичностей. Колись вони були окремими унікумами, зараз же не згадувати про їх існування, коли йдеться про гендерСоціально закріплені ролі, поведінка, діяльність і характерні ознаки, які певне суспільство прямо чи опосередковано пов’язує зі статтю (в гендерно-бінарній системі – чоловічою або жіночою). More і трансгендерністьЗбірний термін на позначення випадків, у яких гендерна ідентичність людини не збігається зі статтю, приписаною їй при народженні, або ж коли людина змінює чи прагне змінити свої статеві та гендерні ознаки, щоб привести їх до стану, який краще узгоджується з її гендерною ідентичністю; людина, якій це властиво. More, уже просто неможливо й некоректно.
Сама категорія небінарності, в свою чергу, містить різні підмножини ідентичностей та конкретних проявів, серед яких тепер людям, що не сприймають себе як жінок, але й чоловіками теж не почуваються, значно легше знайти «своє».
Ще одна тема, яку вважаю важливим тут згадати. Останніми роками все більше говорять про кореляції між трансгендерністю та аутичністю. Все більше досліджень вказують на їх існування, на те, що аутичних людей серед трансгендернихЗбірний термін на позначення випадків, у яких гендерна ідентичність людини не збігається зі статтю, приписаною їй при народженні, або ж коли людина змінює чи прагне змінити свої статеві та гендерні ознаки, щоб привести їх до стану, який краще узгоджується з її гендерною ідентичністю; людина, якій це властиво. More у кілька разів більше, ніж у популяції в середньому (як і трансгендернихЗбірний термін на позначення випадків, у яких гендерна ідентичність людини не збігається зі статтю, приписаною їй при народженні, або ж коли людина змінює чи прагне змінити свої статеві та гендерні ознаки, щоб привести їх до стану, який краще узгоджується з її гендерною ідентичністю; людина, якій це властиво. More серед аутичних), і це неможливо пояснити простим збігом. Як це пов’язано з ідентичністю?
Як уже згадувалося, на формування «цеглинок свого і чужого» впливає соціум. Цей вплив залежить від того, як людина сприймає соціум загалом і своє суспільне оточення, як із ним взаємодіє. Очевидно, в людини, яка є асоціальною або має складнощі з соціалізацією, ці процеси відбуваються інакше, ніж у просоціальної. У таких людей, до яких можна віднести людей з аутичного спектру та шизоїдного типу особистості (що нерідко суміщається), по-перше, складно відбувається опанування навичок соціальної взаємодії. По-друге, їхні життєві мотивації в принципі менше мають соціальний характер: рідше пов’язані з соціальними стосунками, з тим, щоб зайняти в суспільстві певне місце, чогось у ньому досягти. Все це значить, зокрема, що такі люди куди менше всотують із суспільства його гендерні стандарти й стереотипи, менше орієнтуються на них у своєму житті й діяльності.
Відповідно, аутичні й щизоїдні люди формують власні уявлення про «жіноче» й «чоловіче», які можуть суттєво відрізнятися від загальнопоширених. І збираючи докупи гендерні «цеглинки», вони можуть робити це більш різноманітними шляхами й отримувати результати, що частіше виходитимуть за статистичну норму. А це значить, зокрема, й частіші випадки трансгендерності. Причому в тих її проявах, включно з небінарними, які рідше потраплятимуть у традиційну модель «справжньої транссексуальності».
І як на мене, якби науковці уважніше поглянули в бік людей із ментальними особливостями та нейровідмінністю саме в гендерному контексті та без приниження їхніх проявів до рівня «розладів», вони могли б дізнатися багато нового і про явище гендерної ідентичності загалом.
Наближаючись до кінця, хочу зупинитися на питанні, яке, ймовірно, вже постало в деяких читачів і читачок. Протягом тексту не раз наголошувалося, що ідентичність формується здебільшого на підсвідомому рівні. То що: людина не може просто взяти й свідомо її вибрати?
Насправді, може.
Щобільше: елемент вибору в будь-якому разі присутній принаймні в тому, як саме людина пред’являє світу та втілює свою ідентичність. Тому, дивлячись на це ззовні, ми взагалі не завжди можемо визначити, де саме пролягає межа між «свідомим» та «несвідомим».
Підсвідомі процеси – ті, що розгортаються самі собою, автоматично, й більшість людей приймає їх просто «як є». Та людина цілком здатна форсувати їх чи піти їм урозріз, і самій із тих чи інших міркувань вибрати сукупність «своїх цеглинок», із яких вона вважає доцільним скласти свою ідентичність.
Звісно, цей вибір у будь-якому разі не робиться «зі стелі». За ним стоять певні причини й аргументи. Різниця в тому, що якщо раніше я писала про раціоналізацію – підтягування аргументів під уже фактично зроблений вибір – то тут, навпаки, аргументація дійсно відповідає тому, що його обумовлює.
Обумовлювати можуть, зокрема, політичні переконання. Наприклад, коли людина вибирає, з якою національністю чи країною хоче ідентифікуватися, зважаючи на соціально-політичну ситуацію та своє ставлення до неї. Відомі випадки, коли жінкиЛюдина, яка має жіночу гендерну ідентичність незалежно від її статі та гендерної експресії. More свідомо вибирали для себе ідентичність лесбійкиЖінка, яка має сексуальний, романтичний або емоційний потяг до інших жінок. More. Так само, ідентичність квірЗбірний термін на позначення сексуальних орієнтацій, сексуальних та гендерних ідентичностей, які виходять за межі гетеросексуальності та цисгендерності. Іноді вживається на позначення людей, які свідомо відкидають гетеронормативність, циснормативність і взагалі будь-яке унормування гендеру та сексуальності. More чи гендерквірЗбірний термін на позначення гендерних ідентичностей, експресій та інших проявів, які виходять за межі гендерно-бінарної системи; людина, що має такі прояви. Часто використовується як синонім небінарності, проте гендерквір може передбачати також свідому систему переконань, яка відкидає гендерну бінарність як норму – іноді навіть незалежно від гендерної ідентичності самої людини, що дотримується таких поглядів. More теж дуже часто має політичне підґрунтя. Вона постає як виклик, який людина цілеспрямовано кидає панівній цисгетеронормативності. І чи робить те, що вона дійшла до цього не інтуїтивним «природним» шляхом, а шляхом осмислення соціальних процесів і свого місця в них, її ідентичність менш справжньою? Моя відповідь: ні.
І останнє зауваження, але від того не менш важливе.
«Може вибрати» у багатьох чомусь перетворюється на «мусить вибрати».
Може вибрати національність – мусить вибрати титульну. Може вибрати сексуальну орієнтацію – мусить вибрати гетеросексуальну. Може вибрати гендерну ідентичністьВнутрішнє глибинне відчуття приналежності людини до того чи іншого гендеру, який може збігатися або не збігатися зі статтю, приписаною цій людині при народженні. More – мусить вибрати цисгендерну. Однак на те вибір і свідомий, що його робить сама людина, а не хтось за неї. Не ті, хто кажуть: «Треба просто бути нормальною», чи «Є тільки біологічна стать», чи «Ти все одно не тру», чи «Такі як ти лише закріплюють гендерні стереотипи». Тим самим вони наче кажуть: роби такий вибір, який буде правильнішим, комфортнішим для нас. Можливо, навіть «об’єктивно хорошим» з їхньої точки зору. Проте, як я вже зазначала, жодної об’єктивності тут не буває. Натомість є суб’єктивність – і суб’єктність людини, яка робить вибір.
Тож іще раз: людина може свідомо вибрати ідентичність не за чиїмись уявленнями, побажаннями, настановами тощо. А сама – подобається це комусь чи ні.
Замість висновків
Викладене в цьому тексті не претендує на те, щоб бути повноцінною науковою теорією. Це радше гіпотеза, відкрита для подальшої перевірки та досліджень. На мій погляд, вона, з одного боку, позбавляє поняття гендерної ідентичності дещо містичного ореолу, розібравши його на «цеглинки». З іншого боку, цей підхід дозволяє уникнути й знецінення цього поняття до чогось другорядного, що можна не брати до уваги.
І як я вже казала на початку, сукупність ідентичностей – це суттєва частина нашої особистості як такої. Тому повага до особистості неможлива без поваги до її ідентичностей. Пам’ятаймо це завжди, коли спілкуємося з людьми у всьому їхньому різноманітті.